Популярно про гіперінфляцію, її причини та чому не варто друкувати більше грошей

Інфляція — це загальне зростання цін у країні. Або, якщо дивитися з іншого боку, — знецінення національних грошей. Це стається, коли уряд друкує більше грошей на свої потреби, при тому, що реально держава не багатіє. Просто в обігу стає більше грошових папірців. Люди починають купувати за них більше товарів або обмінювати їх на іноземну валюту. Таким чином, місцева валюта втрачає цінність, а ціни зростають.

Рівень інфляції у всьому світі різниться, втім, центральні банки зазвичай намагаються тримати її в межах 2-5% на рік. Загалом вона залишається стабільною, і ціни зростають досить повільно, а тому зазвичай не помітно. Тобто інфляція сама по собі — нормальний економічний процес, якщо вона залишається під контролем.

Кратко и по делу в Telegram

Проте бувають і винятки. У Венесуелі до кінця року очікують зростання цін на 10 000 000%. Так, багато нулів. Це означає, що якщо на початку року банка рису коштувала 10 венесуельських боліварів, то в кінці року вона буде коштувати близько 100 000 боліварів. Якщо ви відкладаєте свої заощадження в боліварах, то за гроші, які ви накопичили на початок року, тепер ви не можете купити практично нічого.

Це приклад гіперінфляції: коли інфляція прискорюється і виходить з-під контролю. Економісти вважають, що гіперінфляція настає тоді, коли ціни починають зростають приблизно на 50% на місяць.

Але якщо висока інфляція така погана, чому уряди допускають її? Як і більшість криз, високу інфляцію можна пояснити поганими рішеннями та несприятливими умовами.

Звідки взагалі уряд бере гроші?

Уряду потрібно збирати певну суму грошей, щоб виплачувати зарплати в державному секторі, фінансувати інфраструктуру тощо. Існує лише два способи це зробити: збирати податки та брати в борг. Підвищувати податки — непопулярно, і, безумовно, цей інструмент не можна використовувати під час економічних спадів. З іншого боку, уряд може взяти в борг в таких організацій як МВФ, в інших країн, у приватного сектору або центрального банку.

Ключовим фактором є те, що центральний банк, яким би незалежним він не був, зрештою має того самого власника, що і уряд: народ. Голова центрального банку може бути призначений і звільнений президентом, тому повна незалежність насправді не є можливою. Монетарна політика в будь-якому випадку має бути узгоджена з іншими діями уряду. Таким чином, уряд бере борг у центрального банку (в обмін на свіжонадруковані гроші), оскільки це приємніше, ніж брати борги у МВФ чи Китаю. Так само ви скоріше візьмете в борг у свого брата, ніж підете до ломбарду або в "кредитний ларьок" біля метро.

Дохід від друку грошей складається з двох складових: сеньйоражу та податку на інфляцію.

Сеньйораж — це дохід, що отримується від самого друку грошей. Слово "сеньйораж" походить від слова "феодал" ("феодал" — старофранц. Seigneur), якому єдиному дозволено було карбувати гроші. Ніхто більше не має права друкувати гроші як законний платіжний засіб. І ми користуємося грошима, надрукованими урядом, бо знаємо, що їх приймуть, коли ми хочемо здійснити платіж. Отже, довіра — необхідний атрибут грошей. Саме тому такі гроші називається "фіатні, або фідуціарні" (від італійського fiducia — довіра)

Невелика інфляції — вигідна для уряду. Подумайте про це таким чином: ви заощадили 10 000 гривень. Якщо інфляція становить 10%, це означає, що ваші 10 000 гривень можуть придбати товарів лише на 9 000 гривень наприкінці року. Отже, це те саме, як би ви заощадили гроші в товарах, а потім уряд наклав на вас податок у 10%. Уряд збільшує свої доходи, оподатковуючи ваші заощадження в гривнях. Така ситуація називається "інфляційним податком".

Вихід з-під контролю: карусель

Отже, причиною виходу інфляції з-під контролю є державний дефіцит і відсутність довіри: якщо уряд витрачає більше, ніж здатний збирати податків, йому буде потрібно десь позичати різницю.

Але тепер уявіть країну, в якої вже є великий борг, і тому ніхто не хоче їй позичати ще більше. Уряду все одно потрібно виплачувати зарплату вчителям, поліцейським та депутатам. У такому випадку уряд може попросити центральний банк надрукувати гроші.

Ось тут і настає поворотний момент: люди знають, що завтра уряду все одно доведеться надрукувати більше грошей, оскільки умови не зміняться. І вони знають, що тоді ціни зростуть, бо в економіці просто стало більше грошей, за які можна купити ту саму кількість товарів. Що роблять притомні люди у цьому випадку? Вони починають позбуватися грошей якнайшвидше.

Починається хаос. Люди купують товари (що спричиняє підвищення цін) і обмінюють свої гроші на долари (що викликає знецінення). Гроші втрачають вартість. Потім державні службовці вимагають вищої заробітної плати, щоб компенсувати втрату купівельної спроможності. Тоді уряду потрібно надрукувати ще більше грошей. Люди продовжують позбавлятися своїх грошей. При цьому ніхто не хоче втрачати купівельну спроможність, тому всі просять індексувати свою заробітну плату (якщо ціни зростають, люди хочуть вищу зарплату). В інших секторах працівники і профспілки теж хочуть підвищення, і це справедливо.

Ця загальна гонитва за збільшенням зарплат в усіх секторах економіки спричиняє цінову інерцію: ціни ростуть все швидше. Оскільки швидкість зростання цін залежить від очікувань цін у майбутньому, врешті-решт ріст цін виходить з-під контролю. Така ситуація відома також під назвою "інфляційна спіраль": очікування підганяють ціни, а ціни лише розігрівають наступні очікування.

Приклад: Німеччина у міжвоєнний період

Німеччина пережила велику гіперінфляцію перед Другою світовою війною. Після закінчення Першої світової війни союзники визначили, що Німеччина повинна нести відповідальність за неї і виплатити репарації. Це були дуже великі суми грошей. Звичайно, в цій ситуації ніхто не позичав би їх Німеччині, а оскільки країна була зруйнована, підвищення податків було також неможливим. Німецький уряд включив друкарський верстат. Гроші, дуже швидко втратили всю свою цінність, і їх краще було використовувати як шпалери, іграшки для дітей чи туалетний папір. Два з трьох прикладів наведені на малюнках.

Отже, передумовами гіперінфляції є дефіцит державного бюджету та відсутність довіри, які йдуть пліч-о-пліч. Коли державний дефіцит великий, а зовнішні можливості для позик закриті, центральний банк залишається єдиним і останнім джерелом фінансування уряду.

Під час гіперінфляції у міжвоєнний період німці замовляли два пива одразу, щоб уникнути подорожчання пива, поки вони питимуть перший келих. Але крім того, що гіперінфляція змушує пити тепле пиво, вона також є нищівною для економіки.

Ніколас Арагон, професор Київської школи економіки, головний економіст відділу
досліджень департаменту монетарної політики та економічного аналізу НБУ
Твердження та ідеї автора, викладені в цьому матеріалі, є його власним науковим доробком і не
обов’язково відображають офіційну позицію Національного банку України.

Источник